Про Михайла Петровича Стрельбицького

СТРЕЛЬБИЦЬКИЙ Михайло Петрович, поет, критик, літературознавець.

Народився 3 червня 1949 р. в с. Майдан-Вербецький Летичівського р-ну Хмельницької обл.

Закінчив Дяківецьку ЗОШ, що в Літинському р-ні на Вінниччині. Літературознавчий фах здобув на філфаці Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова; вихованець професора Василя Фащенка, кандидат філологічних наук; член Спілки письменників України з 1979 р. Автор 27 книжок поезії, монографії про творчість Олеся Гончара та кількох сотень статтей, рецензій.

У поезії дебютував збіркою «Незрубай-Дерево» (1976), в якій означив два провідних для себе тематичних напрямки: екологія природи та людини. Помітніші з ряду наступних поетичних видань: «Прощання з морем» (1983), «Сторожовий вогонь» (1988), «Версія Прометея» (1990), «Йоцемидаєсія» (1999), «Прощаючи вік ХХ…» (2001), «Месячник России» (2003); тритомник культурологічної лірики «Під небом Коновалюка» (2000; 2004; 2010), «Наука вдячності» (2006), «Школа перепитувань» (2009), «Ленивиана» (2014), «Сільський дурник Васько Самосій у своїй предковічній красі» (2014), «Если некий народ-д-д…» (2015), «Что ж ты, Раша-растеряша, тудей-растудей?!.. Сиречь: Фашизаторам Украины» (2015), «Феномены и фантомы. Определитель-2014-2015» (2015). «Істина боса, Via Dolorosa» (2015).

Багатожанровість та стильове розмаїття поезії М. Стрельбицького в своїй основі мають явище емпатії: співпереживання як широкий спектр взаємодії-діалогу ліричного «Я» зі свідомістю загально кажучи «Іншого» – адресата, персонажа чи уявного опонента. Звідси – притаманне звертання до прийому невласного прямого мовлення, як і заповідане українській музі великим Шевченком поєднання ліризму з іронією, автоіронією, сарказмом, гротеском.

Видавши п’ять збірок російською мовою, М. Стрельбицький постійно підкреслює, що не є автором «двомовним», а лише віддав данину традиції давньої полемічної літератури учених українців: змагати опонента-неприятеля «на його семантичному полі».

У писаних російською збірках останніх двох літ, під враженням «номінально гібридної, де-факто ж тотальної антиукраїнської війни» на цій ідейній основі сатирично парафразовано та пародійовано найширший спектр «духовных скреп залпового огня». Відтак збірка «Істина боса, Via Dolorosa», оснащена підзаголовком «Книга чистого четверга», постала уже як вольовий відрух автора в бік євангелічних мотивів, пошуку героя з християнськими ідеалами. Найновіша збірка «Українська весна. Атлантидно» являє найбільш виважене та гармонізоване авторське поєднання гарячої «літописності», ліричних рефлексій та культурології засобами вірша.