Запропоновано пояснення процесів формування, передачі та розповсюдження знань як виправданих істинних переконань із позицій наявності когнітивних розривів між індивідуумом і його текстом або промовою, а також урахування неможливості збереження тотожності знань при передачі між людьми. Ми вважаємо, що викладач, не маючи прямої можливості отримати беззаперечні знання «інших»  як обґрунтоване переконання, змушений повторювати дослідження, щоб отримати свої власні переконання і систематизувати навчальний матеріал, його методологічну розробку для навчання студентів. Такі дослідження викладачів використовують «слабкі» версії знань, які корисні для навчального процесу, але в умовах ослаблення стандартів пізнання можуть привести до паранауки. Показано, що через когнітивні розриви знання викладача не може дорівнювати знанням його авторів-дослідників, однак і навчальні тексти та лекції не представляють всіх знань викладачів. У ланцюгу від дослідника до студента мають місце декілька когнітивних розривів не лише через так зване приховане знання, а й через неможливість відтворити у навчальному матеріалі весь контекст свідомості як дослідників так і викладачів.

Наявність когнітивних розривів повинна враховуватись при стимулюванні пізнання дослідників та викладачів, які відрізняються за цілями, цінностями та підходами щодо досліджень. При цьому слід мати на увазі, що обидва види досліджень, - і одержання нових знань на передньому краї пізнання, і пошук з метою систематизації знань та підвищення їх досконалості для викладання, - є невід'ємними складовими діяльності університету.