Досліджено межу між функціональною самомоделлю та самістю в контексті можливості самосвідомості штучного інтелекту. На матеріалі концепцій Дітера Генріха, Томаса Метцінґера і Дена Захаві обґрунтовано, що мовна самореференція, інтеграція інформації про систему та автобіографічна реконструкція є необхідними функціональними характеристиками, але не доводять наявності первоособової самоданості. Пам’ять, втіленість та історичність розглянуто як умови розгорнутої самості, які можуть формувати діахронічного й відповідального агента лише за наявності мінімальної дорефлексивної «моїсності». Запропоновано чотирирівневе розрізнення самореференції, самомоделі, мінімальної самості та історичної особи.

Abstract. The paper examines the boundary between a functional self-model and selfhood in relation to the possibility of artificial intelligence self-consciousness. Drawing on Dieter Henrich, Thomas Metzinger, and Dan Zahavi, it argues that linguistic self-reference, the integration of system-related information, and autobiographical reconstruction are necessary functional characteristics but do not establish first-personal self-givenness. Memory, embodiment, and historicity are treated as conditions of extended selfhood that can form a diachronic and responsible agent only if minimal prereflective mineness is present. A four-level distinction between self-reference, self-model, minimal selfhood, and historical personhood is proposed.