Автори розглядають ряд положень представників постмодернізму, в яких наголошується, що сутністю онтологічних засад мови є невизначеність. На підставі аналізу функціонування мови створено постструктуралістську поетику, в межах якої відкидається можливість систематичного пізнання поетичного твору, адже йому не властива якась стала структура. Підкреслюється, що постмодерністи заперечують традиційні підходи до аналізу художнього твору, не визнають в його засадах початкової визначеності смислу; смисл постає як віртуальність, створюється у динаміці, у взаємодії автора і читача або глядача. Показано, що під значним впливом зазначених концепцій відбувся поступовий поворот від позицій про сталість початкових духовних засад мови і мислення до висновків про невизначеність, релятивність, віртуальність, змінність, хаотичність онтологічних засад мови, а також життя людини і людства.

Annotation

The authors examine some thesis of postmodernists, who accent that the essence of ontological base of language is uncertainty.  At the basis of analysis, the function of language was creating the

poststructuralist poetics.  The possibility of the systematic study of poetry works were refute because it hasn’t any stabile structure. Authors underline that postmodernists refuse traditional methods of analysis the literature work. They do not recognize in the essence of this work the beginning of any sense; the sense is virtually, it created in the dynamic, in the connection of author and reader or spectator. In this text is demonstrated that postmodernists conceptions become the important case of the turning from the position of stabile spiritual beginnings of language and thinking to the conclusion of uncertainty, relative, virtually, unsteadily, chaotic ontological of language beginning and life of man and mankind.