У доповіді окреслено підхід Ч.С. Пірса до розв’язання проблеми невизначеності на основі аналізу його праці «Закріплення віри» («The Fixation of Belief»). Наявність віри-переконання слугує запобіжником проти нездатності до дії через наявність невизначеності та, як наслідок, невпевненості, породженої станом сумніву. Усунути онтологічну невизначеність неможливо, проте можна подолати епістемологічну й психологічну невпевненість. Пірс детально описує чотири основні способи: метод наполегливості, метод авторитету, метод a priori та метод науки. Нині, коли наука, з одного боку, зазнає критики як засіб нищівного «перетворення» природи, а з іншого – обґрунтовує нагальну потребу у визнанні її цінності та збереженні, варто звернути увагу на аргументи, висловлені Пірсом, на захист науки. Очевидно, що науковий метод не є бездоганним інструментом досягнення істинних переконань про реальність, але кращого ми не маємо.