Формування багатофункціональних кварталів є одним із ключових напрямів розвитку сучасного міста, орієнтованого на сталість, високу якість життя та зменшення транспортної залежності. У роботі розглядаються теоретичні засади багатофункціональності, що ґрунтуються на критиці монофункціонального зонування та ідеях провідних урбаністів, зокрема Джейн Джейкобс і Кевіна Лінча. Висвітлено комплекс принципів, які охоплюють просторову організацію, функціональне наповнення, соціальну інклюзивність, екологічні та транспортні пріоритети, економічну стійкість, а також управлінські й правові механізми, необхідні для ефективного планування й реалізації змішаних кварталів. Окрему увагу приділено ризикам і викликам, що супроводжують формування багатофункціональних районів, та інструментам їх мінімізації — від адаптивного зонування до підтримки малого бізнесу й програм соціального житла. Наведено міжнародні приклади успішної імплементації підходу, серед яких суперблоки Барселони, район Vauban у Фрайбурзі, скандинавські моделі інтегрованої забудови та практики 15-хвилинного міста у Північній Америці й Азії. Представлений матеріал демонструє, що багатофункціональний квартал є не лише морфологічною та функціональною одиницею, а й інструментом комплексного міського розвитку, здатним поєднувати просторові, соціальні, економічні й екологічні цілі в єдиній системі.